на шкільних уроках інформатики.
Одна з найскладніших наук, яку вивчають
діти, – це програмування у школі. Здавалося б, що складного в тому, щоб
навчитися видавати послідовність дій, які комп’ютер б перетворив на програму?
Адже програмування, по суті, те саме що й переклад. Схоже на те, як ми
перекладаємо тексти, наприклад, з української на німецьку, програміст
перекладає послідовність дій у програму на одній з мов програмування. Що в цій
схемі складного? Як не дивно, та сама магічна «послідовність дій», що
називається алгоритмом.
Алгоритм – це набір логічно пов’язаних,
часто послідовних, дій, що приводить до заданого результату. Щоб програмувати,
необхідно знати і розуміти логіку і логічне мислення. У звичайному житті ми
керуємося правилами. Програма – це жорсткий набір дій (за винятком
декларативних мов, але вони – тема окремої розмови). Щоб пояснити машині, що
людина від неї очікує, потрібно багато команд. У такому простому алгоритмі,
який наш мозок ніяк не хоче розглядати, як складний, використовуються і умови,
і цикли, і розгалуження, і масиви, і предикати.
Головна проблема шкільного навчання
програмуванню
– відсутність системного підходу в цьому питанні. Біда в тому , що в школі
вчать не вирішенню проблем за допомогою програмування, не розробці програм, а
лише мові програмування як такої. Шкільні уроки інформатики зводяться здебільшого
до вивчення конструкцій мови і виконання будь-яких завдань на ці конструкції,
але не вчать набагато більш важливому вмінню – застосовувати їх для вирішення
виникаючих практичних завдань. Ті з учнів, хто має талант до програмування,
вчаться цьому самостійно, решта отримують уявлення про програмування як про
нудний урок.
Боротися з цим явищем можна і треба.
Діти повинні відразу, з першого уроку бачити перед собою правильні, гарні цілі
і правильні, хороші приклади. Якщо не звернути уваги на якісь речі (наприклад,
форматування коду) , пустити їх за течією, діти зроблять це так, як
«зрозуміють» самі. Тому на першому ж занятті діти повинні дізнаватися, як
правильно користуватися пробілами і відступами, і чому важливі порожні рядки,
що розбивають програму на логічні фрагменти. З перших же занять вводиться
поняття якості імен, і від дітей потрібно використовувати зрозумілі імена для
змінних і функцій. Потрібно навчати програмування, а не мові. Всі поняття, що
даються дітям, виводяться як інструмент вирішення проблеми. Навіть не зовсім
так: спочатку формулюється проблема, дається можливість її «помацати»,
спробувати вирішити наявними засобами (в якості домашнього завдання або разом з
учителем у класі).
Хочу поділитися з вами власним
досвідом роботи з учнями під час вивчення теми «Алгоритмізація та
програмування».
Я працюю у школі вчителем
фізики та інформатики уже 15-й рік. З власного досвіду скажу, що тема
«Програмування» для учнів є справді складною темою. Не всі учні розуміють навіщо
їм це треба знати, більшість не розуміють сам процес і структуру створення
програм, а тим паче алгоритмів. Учні є звичайними користувачами комп’ютера і не
задумуються над тим, хто і як створив ті програмні засоби, якими вони й
користуються. Мало хто взагалі збирається стати програмістом і дану професію
обирають одиниці. А навчити нам треба усіх учнів, які вивчають інформатику. У
мене цього року є два профільних класи Інформаційно-технологічного профілю —
11-Б та 11-В класи. В кожному класі по 5 годин інформатики на тиждень та 1
година факультативу. (В 10-х класах у нас було 5 год інформатики та 2 год
факультативних). Одразу ж скажу, що в обох класах працювати приходиться
по-різному. Програма одна, але сприйняття учнів абсолютно різне. І, виходячи із
раніше сказаного, з двох профільних класів, в яких навчається 50 учнів лише
троє планують пов’язати своє майбутнє з програмуванням.
Починаючи з 10-го класу, коли тільки
розпочиналося знайомство з темою «Алгоритмізація та програмування», я
зіткнулася з величезною проблемою нерозуміння матеріалу, а як наслідок — небажання
вчити інформатику. Багато учнів взагалі вважають, що інформатика це такий урок,
на якому можна пограти в комп’ютерні ігри або поспілкуватися з друзями в соціальних
мережах через Інтернет. А тут виявляється, що це щось набагато складніше, ніж
вони собі уявляли, перш ніж обрати профільний 10-й клас.
Коли вивчаються теми з ІКТ напрямку, то
тут учні працюють із задоволенням та ентузіазмом. Тому я для себе вирішила, що
вводити програмування треба лише з практичної точки зору, яку учні дуже добре
розуміють і правильно розставляють для себе пріоритети, перш ніж давати
завдання учням, я наводжу по кілька прикладів використання даних програм на
практиці, говорю про ті професії, яким вони необхідні (не лише програмістам),
наприклад:
· бухгалтерія
(використовують не лише електронні таблиці Excel
зі стандартними формулами, й програма 1С);
· торгівля
(обов’язкове використання Бази Даних товарів, для контролю їх продажу,
прибутків)
· банківська
справа (розрахунок прибутків, видатків, нарахування відсотків і т.д.)
· архітектори,
конструктори, дизайнери (створення макетів майбутніх об’єктів)
Після таких аргументів учні працюють
набагато плідніше, тому що кожен з них приміряє на себе ту чи іншу професію.
Крім того, я почала практикувати
проектну діяльність на уроках інформатики. Проектна діяльність відкриває великі можливості. Вона спрямована на
духовне й професійне становлення особистості дитини через організацію активних
способів дій. Учень, працюючи над проектом, проходить стадії планування,
аналізу, синтезу, активної діяльності. При організації проектної діяльності
можлива не тільки індивідуальна, самостійна, але й групова робота учнів. Це
дозволяє здобувати комунікативні навички й уміння. Постановка завдань, розв’язок
проблем підвищує мотивацію до проектної діяльності й припускає: цілепокладання,
предметність, ініціативність, оригінальність у рішенні пізнавальних питань,
неординарність підходів, інтенсивність розумової праці, дослідницький досвід.
Проект – це задум, план,
прообраз передбачуваного або можливого об’єкта; сукупність документів і
розрахунків, необхідних для його створення.
Діяльність за проектом
допомагає учню включитися в активну соціальну дію, подолати суб’єкт – об’єктну
педагогічну парадигму. Проект – це результативна дія.
Життя потребує від нас,
щоб кожне нове завдання, яке ми даємо нашим учням, було б до якогось ступеня
новим і для нас. Звернене до нас, воно повинне бути завданням на вдосконалення
навчального процесу, на розвиток нашої здатності вирішувати нові педагогічні
проблеми й переносити знайдені принципи рішення на інші об’єктні області й
проблемні ситуації.
Проектний підхід в
значній мірі задовольняє ці вимоги. Він може застосовуватись при вивченні
будь-якої шкільної дисципліни та особливо ефективний на уроках, метою яких є
встановлення міжпредметних зв’язків.
Дуже хороший результат дає робота
над проектом у парі: вчитель інформатики – вчитель-предметник. Учні виконують
проект з будь-якого предмету, використовуючи комп’ютерні технології. Тематика у
різних ситуаціях може бути різною. В одному випадку тему проекту пропонує
вчитель-предметник з розрахунком навчальної ситуації на своєму уроці. В другому
– пропонується самими учнями, які орієнтуються на власні інтереси.
Різновидом методу проектів є метод
телекомунікаційних проектів. Під навчальним телекомунікаційним проектом ми
розуміємо спільну учбово-пізнавальну, творчу або ігрову діяльність
учнів-партнерів, організовану на основі комп'ютерної телекомунікації, що має
загальну мету, погоджені методи, способи діяльності, направлену на досягнення
загального результату діяльності. Специфіка телекомунікаційних проектів,
насамперед, у тім, що вони по самій своїй суті завжди міжпредметні.
Ми протягом теми створюємо цілі проектні
роботи. Наприклад за темою «Комп’ютерна графіка» ми з учнями створили у
програмі Sketch Up проект будівлі (кожен
учень мав своє завдання), а потім мовою програмування Pascal ABC написали програму, яка в кольорі відображає
фасад даної будівлі(додаток 8)
В іншій темі ми поєднали фізичний процес,
що демонструвався у слайдовій презентації та програму, яка відтворює цей процес
мовою програмування.
Аналогічно працюємо і з завданнями
розрахункового характеру. Виконуючи різні завдання, об’єднуємо їх з уроками
математики. Наприклад, побудувати піраміду та обчислити площу її бічної
поверхні та об’єм; чи визначення послідовності чисел Фібоначчі.
Після такої роботи я
помітила, що мої учні стали набагато серйозніше ставитися до програмування та
до вивчення інформатики в цілому. Так, наприклад, якщо минулого року на
районній олімпіаді з інформатики (програмування) ми не отримали жодного
призового місця, то уже через рік ми маємо І місце та ІV місце на районному етапі.
Отже, , підводячи
підсумок можна сказати, що зміна методів роботи під
час уроків інформатики була зроблена недарма. Тож не треба бути консерватором у
своїй професійній діяльності, а завжди треба вчитися разом зі своїми учнями
чогось нового і кращого. Тим більше, що інформатика постійно розвивається і
оновлюється, як з технічної так і з користувацької точки зору, то і учитель теж
має постійно удосконалюватися.
Немає коментарів:
Дописати коментар