Інтегровані заняття з інформатики

 

Інтегровані заняття з інформатики

(обласний майстер-клас)

Одним із найважливіших завдань сучасного виховання є формування людини-громадянина, для якої демократичне громадянське суспільство є осередком реалізації творчих можливостей, задоволення особистих та соціальних інтересів.

 Однією з найважливіших проблем сучасної освіти, на наш погляд, являється помітне зниження зацікавленості учнів до навчання. Оновлення змісту освіти у 21 столітті вимагає розв’язання складної проблеми, як перетворити гігантський масив знань в індивідуальне надбання та знаряддя кожної особистості. Адже світ "інформаційного вибуху", який формує нові взаємовідносини між дитиною і знаннями, стає все складнішим, тому молодь потребує вміння розв’язувати складні проблеми, критично ставитися до обставин, порівнювати альтернативні точки зору та приймати зважені рішення.

Отже, головним завданням освіти є підготовка молоді до сучасного життя, тобто формування в неї необхідних компетентностей, а одним із засобів їх формування є інтеграція навчальних дисциплін, тобто впровадження інтегрованих уроків.  Інтеграція може вирішити основні суперечності освіти.

 В освітньому процесі дитина повинна насамперед отримати певні знання, уміння і психологічну готовність до самостійного життя. Але цього замало, бо, скажімо, можна бути психологічно готовим до життя в демократичному суспільстві, але бути нездатним реалізувати цю готовність практично. Більшість випускників навчальних закладів виявляються навченими, але не готовими до реалізації професійних обов’язків, вирішення реальних професійних та життєвих проблем. Тому треба вести мову про громадянську компетентність людини.

 — Компетентність — це відносно нове поняття, якому сьогодні приділяється досить багато уваги. У педагогічній науці «компетентність» визначається як спроможність особистості сприймати індивідуальні та соціальні потреби і відповідати на них, кваліфіковано здійснювати діяльність у будь-якому напрямі, виконувати певні завдання або роботу. Поняття «компетентність», «формування компетентності» прийшли до нас із західного педагогічного словника й останніми роками є предметом дослідження багатьох міжнародних організацій, які виробляють свої рекомендації щодо формування компетентності.

 Запровадження компетентнісного підходу в освіті розвинених країн Європи і США пов’язано з тим, що у 80-ті роки XX ст. експерти з питань освіти в цих країнах почали говорити про те, що спрямованість системи освіти на переважне засвоєння системи знань, яка була традиційною й виправданою ще кілька десятиліть тому, уже не відповідає сучасному соціальному замовленню, яке вимагає виховання самостійних, ініціативних і відповідальних членів суспільства, здатних ефективно взаємодіяти в розв’язанні соціальних, виробничих і економічних задач. Виявилось, що результати освіти не задовольняють вимоги суспільства, і насамперед роботодавців.

 Проведені дослідження виявили, що на сучасному ринку праці потрібні люди з іншим, набагато ширшим набором якостей і можливостей. 

 Компетентність — це складна інтегрована характеристика особистості, під якою розуміють набір знань, умінь, навичок, ставлень, що дають змогу ефективно провадити діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи розв’язання проблем і досягнення певних стандартів у професії або виді діяльності.

 Під поняттям «компетентнісний підхід в освіті» ми розуміємо спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток основних базових і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу повинно бути формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості.

 Сучасна місія загальної освіти — це створення умов для набуття випускником школи життєвих компетентностей, які дозволять йому успішно самореалізуватись у суспільстві.

 Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої показані на схемі:

 Система компетентностей в освіті

1. Ключові компетентності

2. Предметні компетентності

3. Загальногалузеві компетентності

 — Ключові компетентності (життєві компетентності, або міжпредметні та надпредметні компетентності) — здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культурнодоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи актуальні індивідуально та соціально значущі проблеми.

— Загальногалузеві компетентності — компетентності, які набуваються учнем упродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі в усіх класах середньої школи і які відображаються в розумінні «способу існування» відповідної галузі — тобто того місця, яке ця галузь посідає в суспільстві, а також уміння застосовувати їх на практиці в рамках культурнодоцільної діяльності для розв’язування індивідуально та соціально значущих проблем.

 — Предметні компетентності — складові загальногалузевих компетентностей, які стосуються конкретного предмета.

 При цьому слід зауважити, що кожна життєва компетентність повинна «проектуватись» на загальногалузеві компетентності, які, у свою чергу, повинні «проектуватись» на предметні компетентності (під терміном «проектуватись» розуміється таке визначення компетентностей нижчого рівня, щоб вони в сукупності забезпечували компетентності вищих рівнів). Разом із тим, ключові компетентності не складаються просто з набору відповідних галузевих та предметних компетентностей — вони інтегрують галузеві компетентності у складну структуру, у якій елементи пов’язані між собою різноманітними зв’язками та відношеннями.

 Серед ключових компетентностей, які сьогодні визначені як орієнтири для виявлення результативності освітнього процесу в Україні, є такі: навчальна, соціальна, компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій, економічна (підприємницька), загальнокультурна, валеологічно-оздоровча та громадянська.

 Є певна кореляція між набором математичних компетентностей та ІКТ-компетентностей, і це не дивно, оскільки основу ІКТ-компетентностей становить алгоритмічна грамотність, а теорія алгоритмів — це  одна з найважливіших складових сучасної математики. 

 ІКТ-компетентність:

1. Технологічна компетентність

2. Дослідницька компетентність

3. Модельна компетентність

4. Методологічна компетентність

5. Алгоритмічна компетентність

 Розглянемо детальніше сутність складових ІКТ-компетентностей:

1. Технологічна компетентність — володіння сучасними засобами ІКТ (пристроями і пакетами — «залізом» і «софтом») для розв’язування поточних задач у сьогоденному інформаційному суспільстві і тим більше в майбутньому суспільстві знань; усвідомлення комп’ютера як універсального автоматизованого робочого місця (АРМ) для будь-якої професії.

 2. Алгоритмічна компетентність передбачає володіння базовими поняттями теорії алгоритмів, базовими алгоритмами і сучасними засобами конструювання алгоритмів; усвідомлення комп’ютера як універсального виконавця алгоритмів і як універсального засобу конструювання алгоритмів; опанування сучасними системами розробки програмного забезпечення, у тому числі візуального, алгоритмічного.

 3. Модельна компетентність — це володіння базовими поняттями теорії моделей, поняттями комп’ютерного  моделювання, усвідомлення комп’ютера як універсального засобу інформаційного моделювання; опанування професійними пакетами комп’ютерного моделювання для різних освітніх галузей та навчальних предметів (математики, природознавчих, суспільнознавчих тощо).

 4. Дослідницька компетентність — передбачає володіння засобами ІКТ та методами застосувань і наукових  досліджень у різних галузях знань (математика, природознавство, суспільствознавство, естетична культура, мова і література, технології, здоров’я і фізична культура); усвідомлення комп’ютера як універсального технічного засобу автоматизації навчальних досліджень; опанування автоматизації навчальних досліджень загального призначення та за профілем навчання.

 5. Методологічна компетентність — це необмежені можливості і можливі обмеження застосування засобів ІКТ для розв’язування соціально й індивідуально значимих задач сьогодні й у майбутньому; усвідомлення комп’ютера як основи інтелектуального технологічного оточення; методологічні, технологічні, етичні обмеження застосувань ІКТ.

 Для компетентнісної освіти дуже важливим є поняття набуття компетентностей: це не засвоєння, не вивчення, не пізнання — це набуття. Компетентностей можна досягти тільки своєю особистою активною та продуктивною діяльністю (причому не тільки навчальною), особистою творчістю, особистим досвідом через пізнання соціального досвіду, його критичне осмислення, іншими словами, через своє неповторне особисте набуття. У понятті набуття знайшли своє відображення погляди сучасної педагогіки та психології,  які визнають не на словах, а на практиці індивідуальну особистість кожного учня, неповторність індивідуального досвіду кожної особистості, які визнають продуктивною тільки освіту співробітництва, освіту, яка забезпечує індивідуальне творче буття кожного учня і кожного вчителя.

 Слід зауважити, що наведений вище перелік складових ІКТ-компетентностей є до певної міри зворотно рейтинговим (чим більший номер компетентності за наведеним списком, тим рейтинг вищий), і тому звуження предмета курсу інформатики до перших двох, тим більше до першої, є неприпустимим, недалекоглядним і навіть злочинним по відношенню до учнів.

 У процесі вдосконалення системи освіти на основі дослідницького підходу в навчанні з використанням ІКТ за основу слід покласти системний підхід, що в такому випадку  передбачає:

— засоби ІКТ мусять бути доступні учням і вчителям у будь-який момент їхнього буття (під час уроку, удома, у бібліотеці і т. п.);

 — у загальноосвітніх навчальних закладах мусить бути наскрізна програма курсу інформатики з 1-го по 11-ий класи;

 — загальноосвітні навчальні заклади мусять бути забезпеченими ППЗ, основу яких складають ОС Windows, МS Office, фахові предметні пакети.

 Відомо п’ять ключових складових:

— готовність до вирішення проблеми;

— технологічна компетентність;

— готовність до самоосвіти;

— готовність до соціальної взаємодії;

— комунікаційна компетентність.

 Основною особливістю інформаційної діяльності учня є її здійснення під час навчальної діяльності, із якою інформатика тісно переплітається і фактично стає її частиною.

 

Інформаційна діяльність учнів здійснюється між учнями та вчителем, учнями та іншими учнями, учнями та засобами інформаційних технологій, спрямована на досягнення навчальної мети за допомогою інформаційних процесів.

 Інформаційна діяльність може бути різних видів і класифікувати її можна, беручи за основу різні характеристики.

 Найчастіше всі види інформаційної діяльності пов’язують з інформаційними процесами. Наприклад, пошук інформації — це інформаційний процес, у ході якого реалізується і водночас розвивається діяльність із пошуку інформації. Інформаційна діяльність реалізується через виконання учнями відповідних інформаційних дій.

 Для інформаційної діяльності учнів характерно, з одного боку, індивідуальне її виконання учнем як суб’єктом інформаційної діяльності, а з іншого — її колективне виконання групами дітей, усім класом.

  У середній школі ми готуємо майбутніх студентів навчальних закладів, де система освіти різко відрізняється від шкільної, адже велика частина навчального процесу в них здійснюється через самоосвіту, тобто самостійну роботу, якій у традиційній освіті приділяється мало уваги. Як наслідок постає 

проблема організації самостійної роботи учнів, здобуття ними потрібної інформації, опрацювання великих масивів інформації та їх конкретизація, що призводить до ускладнення процесу здобуття знань та зниження якості освіти. У зв’язку з цим інформаційна компетенція, як мета і результат найвищої професійної освіти, повинна бути орієнтована на підготовку майбутніх спеціалістів до повноцінної життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

 Інформаційна компетентність може проявитися в трьох основних сферах:

— повсякденному житті (як результат інформаційної поведінки та взаємодії, прийняття рішень у життєвих ситуаціях і т.д.);

— навчальному процесі (як результат діяльності в типових і модельних ситуаціях, а також у зв’язку з інформатизацією освіти);

— виробничій діяльності (у зв’язку з її інформатизацією).

 Найбільш поширеним методом в арсеналі світової та вітчизняної педагогічної практики є метод проектів, що став основою компетентнісно-орієнтованої освіти. В основу цього методу покладена ідея спрямованості навчально-пізнавальної діяльності учня на результат, що буде одержаний у результаті вирішенні поставленої практично або теоретично значимої проблеми.

 У навчальних закладах використовується урочна та позаурочна форми, що включають у себе індивідуальну та групову форми діяльності, проектну діяльність на основі ІКТ.

 Учні створюють власні проекти різних типів із визначених тем та предметів, які формують активну, самостійну та ініціативну позицію учнів, розвивають дослідницькі та рефлексивні навички, безпосередньо пов’язані з досвідом їх застосування в практичній діяльності, спрямовані на розвиток пізнавального інтересу, розширення кругозору і реалізації принципу зв’язку навчання з життям.

В чому полягає інтегрований підхід до навчання? Як сказано в "Енциклопедії освіти" "інтегративний підхід в освіті веде до інтеграції її змісту, тобто доцільного об’єднання його елементів у цілісність".

Суть інтегрованого навчання полягає в тому, що це така будова навчального курсу, в якому:

·  окремі розділи тісно поєднані;

·  можливості такого поєднання використовують максимально.

Слід пам’ятати, що інтеграція – це не поєднання, а взаємопроникнення двох або більше предметів. Це не просто поєднання частин, а об’єднання їх у єдине ціле на основі спільного підходу.

Інтегрований урок (від лат. integеr - повний, цілісний), тобто органічне поєднання в уроці відомостей інших навчальних предметів навколо однієї теми, що сприяє інформаційному збагаченню сприйняття, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого матеріалу, що також дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань.

Метою інтегрованого навчання є:

·  формування в учнів цілісного уявлення про навколишній світ, системи знань і вмінь;

·  досягнення якісної, конкурентоздатної освіти;

·  створення оптимальних умов для розвитку мислення учнів в процесі вивчення загальноосвітніх предметів і предметів професійно - теоретичного циклу;

·  активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках;

·  ефективна реалізація розвивально-виховних функцій навчання.

Переваги інтегрованого навчання:

·  інтеграція пожвавлює навчальний процес;

·  економить навчальний час;

·  позбавляє від перевтоми.

Інтегровані уроки більш цікаві, тому що не кожний день на уроці присутні два викладачі одночасно, вони допомагають вирішувати більшу кількість задач, використати різні методи і форми навчання, інформаційно-комунікаційні технології, педагогічні програмні засоби навчання.

Застосування в навчальному процесі інтегрованих технологій та інтерактивних форм і методів навчання сприяє формуванню навичок і вмінь учнів, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, активної взаємодії учнів. Це така організація навчального процесу, за якої не можлива не участь учня в колективному процесі пізнання, співнавчання, взаємонавчання.

У вищому професійному училищі ми використовуємо такі форми інтегрованого навчання:

·  урок та його різновиди;

·  семінари, лекції, лабораторні заняття, факультативи, заліки,

·  конференції, екскурсії, практичні заняття та ін.

Новими організаційними формами навчання є інтегровані уроки, комплексні семінари, а також інтегровані навчальні дні.

Інтегровані уроки можна здійснювати між різними навчальними дисциплінами, навіть такими, які, на перший погляд, здаються несумісними.

На інтегрованих уроках формуються наступні компетенції:

·  ціннісно-смислові (розуміння мети уроку, важливості вивчення теми);

·  загальнокультурні (культура мовлення, почуття патріотизму, історичні дані про рідне місто);

·  інформаційні (робота з комп’ютером, вміння самостійно підбирати необхідний матеріал);

·  комунікативні (вміння працювати в групах, вислуховувати, спілкуватися, лояльно відноситися до людей з іншою точкою зору).

Інтегровані уроки бувають цілісні і фрагментарні. Але частіше можуть проводитися фрагментарні інтегровані уроки, що пояснюється повністю об’єктивними причинами:

·  неспівпаданням загальних навчальних тем з різних навчальних предметів за часом вивчення;

·  неможливість провести цілий урок інтегрованим, тому що на цьому уроці необхідно проходити і інший програмний матеріал, який не може бути інтегрованим з цим предметом

·  Акцент робимо на самостійній пізнавальній діяльності учнів (а не заучуванні готових висновків), створенні проблемних ситуацій з урахуванням логіки навчальних дисциплін. Визначаємо ступінь участі кожного з викладачів: або обидва працюють на рівних (відбувається діалог), або хтось із них "включається" в урок епізодично.

Я  практикую проведення бінарних уроків (від лат. binaries - подвійний) – тобто такий різновид інтегрованого уроку, що органічно поєднує вивчення двох предметів, наприклад, фізики та інформатики, математики та інформатики, економіки та інформатики та іню.

Звичайно, проведення бінарних уроків потребує серйозної підготовки, поєднаної з подоланням таких труднощів:

·  не завжди теми в програмах навчальних предметів, які варто інтегрувати, сформульовано однаково;

·  часто уроки, які можна інтегрувати відповідно до вимог програми, мають проходити з великим проміжком часу, а це ж вимагає вносити корективи до навчального плану.

Залежно від дидактичної мети інтегровані уроки поділяють на:

·  уроки вивчення нового матеріалу;

·  уроки систематизації та узагальнення знань;

·  комбіновані уроки.

Структура інтегрованих уроків може бути різною. Це залежить від мети, завдань, змісту уроків, способів діяльності. Наприклад:

·  вступ (формулюється мета, завдання уроку, аналізуються опорні знання);

·  основна частина (розкривається зміст навчального матеріалу);

·  завершальна частина (підведення підсумків, оцінювання роботи учнів, повідомлення домашнього завдання).

Для ефективного проведення інтегрованих уроків необхідні наступні умови:

·  правильне визначення об’єкту вивчення, ретельний відбір змісту уроку;

·  високі професійні якості викладачів, що забезпечать творчу співпрацю викладачів і учнів при підготовці уроку;

·  включення самоосвіти учнів в навчальний процес;

·  використання методів проблемного навчання, активізація розумової діяльності на всіх етапах уроку;

·  продумане поєднання індивідуальних і групових форм роботи;

·  обов’язкове врахування вікових психологічних особливостей учнів.

Все це сприяє підвищенню якості знань учнів та їх практичного застосування.

Практика роботи показала результативність інтегрованих уроків, виявила перспективи подальшого розвитку та удосконалення такого підходу до навчання. Застосування інтеграційних форм навчання сприяє налагоджуванню взаєморозуміння і поліпшенню співпраці викладачів та учнів у процесі навчання, дає можливість ширше використати потенційні можливості змісту навчального матеріалу та розвинути здібності учнів.

Інтеграція – необхідна умова сучасного навчального процесу, її можлива реалізація в межах будь – якого навчального закладу здійснила б перехід цього закладу на новий рівень його розвитку.

Інтеграційні процеси в освіті тривають, і вони різноманітні, але мета їх одна – розвинена, креативна особистість, здібна до творчого пошуку.

Наприклад, можу продемонструвати вам фрагменти таких інтегрованих уроків:

·                       7 клас: Пошук скарбів

·                       8 клас: Геометрія у Word.

·                       10 клас: Фізичні процесі за допомогою комп’ютерних програм.