Ефективні прийоми і методи під час проведення інтегрованих занять

 

Ефективні прийоми та інтерактивні форми роботи під час проведення інтегрованих занять

Урок — це сонце, навколо якого,

наче планети, обертаються всі інші

форми навчальних занять.

 

М. М. Верзилин

Базові знання людина отримує у школі, а  школа починається з уроку. Від методів викладання матеріалу залежить усе: знання, уміння, культура та доброзичливість у взаєминах між учнями, вчителями й батьками. Сучасні умови і ритм життя вносять корективи у структуру і типологію уроку, в методи і засоби навчання. Незмінною залишається роль учителя в освітньому процесі, його авторитет настільки високий і міцний, що не підлягає сумнівам навіть найсміливіших критиків.

Інформатика зовсім не схожа на інші шкільні предмети ні за змістовною частиною, ні за цілями навчання. Завдання, що вирішуються при вивченні інформатики, відносяться й до інших шкільних предметів, через що вивчення інформатики завжди має міжпредметний характер. Персональний комп'ютер використовують як об'єкт вивчення: формуються базові знання й уміння роботи з ПК (пристрої, операційна система, методи пошуку інформації і так далі); в той же час комп'ютер є засобом навчання й інструментом для вирішення завдань. Специфіка уроку інформатики виявляється, передусім, в істотному обсязі практичних робіт з використанням комп'ютера, при якому «контактний час» роботи з комп'ютером становить майже половину уроку.

Як для учнів, так і для вчителів урок цікавий тоді, коли він сучасний — це й зовсім новий, і такий, що не втрачає зв’язку з минулим, тобто актуальний. Актуальний (від лат. аctualis — «діяльний») означає важливий, суттєвий на сьогодні. А ще дієвий, сучасний, має безпосередній зв’язок з інтересами людини. Крім цього, якщо урок сучасний, то він обов’язково закладає основу для майбутнього кожної дитини.

Якість підготовки учнів із тієї чи іншої навчальної дисципліни багато в чому визначають рівень проведення уроку, його змістовна й методична наповненість, атмосфера. Щоб цей рівень був досить високим, учитель під час підготовки уроку має перетворити його на своєрідний твір з певним задумом, зав’язкою і розв’язкою.

  Створення будь-якого уроку починається з усвідомлення й правильного, чіткого визначення його кінцевої мети: чого вчитель хоче досягти на занятті. Необхідно визначити засоби, які можуть допомогти вчителеві досягти поставленої мети, а вже потім обрати спосіб дії.

ФОРМИ НАВЧАННЯ:

У загальній дидактиці прийнято розрізняти конкретні форми на­вчання учнів за такими ознаками:

1)      кількість учасників спільної діяльності — індивідуальна, групова, фронтальна, колективна, парна робота (остання характерна і для інфор­матики);

2)      роль учасників навчального процесу (хто управляє — вчитель або учень).

У комп'ютерному класі використовуються фронтальні, групові форми роботи, індивідуальна робота та робота в парах.

Фронтальні форми роботи застосовуються при засвоєнні всіма учнями одного і того ж змісту або зразків діяльності.

Використання комп'ютера забезпечує можливості негайного відтворення учнем діяльності, яка демонструється вчителем. При цьому вчитель повинен мати можливість не тільки голосом, а й за допомогою спеціальних програм перервати індивідуальну діяльність учнів з програмним забезпеченням комп'ютера, що розпочалася, і відновити єдиний стан комп'ютерного середовища на всіх комп'ютерах або перейти до парної чи індивідуальної роботи. Останній перехід досить типовий, і робота стає більш індивідуальною в міру засвоєння загальних способів дій.

Групові форми роботи

Діяльність учнів є колективною, якщо мета діяльності усвідомлюється як спільна, що потребує об'єднання зусиль усього колективу, в процесі діяльності між членами колективу створюються відносини взаємної відповідальності, контроль за діяльністю частково здійснюється самими членами колективу.

Можна виділити такі окремі групові види діяльності учнів на уроках інформатики

Парне взаємонавчання — учні в стабільних парах або парах змінного складу пояснюють один одному деяке питання, захищають свою тему, оцінюють результати товариша

Групова робота над спільною темою навчання в складі групи. Учні, об'єднані в групи, взаємодіють між собою, пояснюють новий матеріал, обговорюють його, оцінюють свою діяльність, готують виступи.

Особливості змісту курсу інформатики і нові можливості організації навчального процесу, за рахунок використання локальної комп'ютерної мережі, дозволяють додати колективній пізнавальній діяльності учнів нового імпульсу розвитку. Колективна робота дозволяє на етапах розв'язування задачі формувати в учнів уявлення про те, як це робиться в реальній практиці від постановки задачі до аналізу здобутих результатів.

Участь у колективному вирішенні поставлених завдань залучає учнів до взаємної відповідальності, змушує їх ставити перед собою і вирішувати не тільки навчальні, а й організаційні проблеми.

МЕТОДИ НАВЧАННЯ:

Методи навчання дають відповідь на запитання «Як навчати?» Метод у перекладі з грецької означає шлях, спосіб. Методом навчання називають систему послідовних взаємозв'язаних дій вчителя і учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти і спрямовані на досягнення ними освітніх цілей.

Методи навчання поділяються на:

1) наукові методи навчання (загально дидактичні методи), тобто методи наукової діяльності, адекватні відомим розумовим операціям (спостереження і дослід, порівняння, аналіз і синтез тощо), а також методи наукового дослідження (індуктивний, дедуктивний га ін.); 

2) навчальні методи (частково-дидактичні),тобто методи, які були спеціально створені з метою здійснення ефективного вивчення навчального предмета. Наприклад, сюди належать евристичний метод, навчання на моделях, метод доцільних завдань, метод телекомунікаційних проектів.

Можна стверджувати: незважаючи на те, що існує багато означень і тлумачень поняття «метод навчання», всі вони певною мірою доповнюють один одного.

Спільним для всіх підходів є те, що в кожному з них відображається три групи ознак, які характеризують:

• навчально-пізнавальну діяльність;

• педагогічну діяльність;

• предмет спільної діяльності учасників педагогічного процесу.

Система репродуктивних методів сприяє збагаченню учнів знаннями і вміннями, формуванню в них навичок здійснення основних розумових операцій. Для розвитку творчих здібностей учнів потрібні репродуктивні знання.

 Пошуковий метод: При використанні комп'ютера разом з програмним забезпеченням та комп'ютерних мереж виникають питання не стільки про засвоєння або запам'ятовування конкретних відомостей, скільки про уміння орієнтуватися у величезній масі доступної інформації, добувати з неї конкретні знання, правильно будувати запити до інформаційно-пошукових систем уміти швидко і гнучко коригувати свій запит при невдалому пошукові.

Частково-пошуковшй метод (його інколи називають евристичною бесідою). Готуючись до уроку в частині засвоєння учнями нового матеріалу, вчитель заздалегідь складає систему запитань дія учнів, відповідаючи на які, учні відкривають для себе нове в навчальному матеріалі. Такий метод доцільно використовувати при формуванні нових понять з інформатики.

При застосуванні  частково-пошукових методів в одних випадках учні беруть активну участь у пошуку який керується і спрямовується словом учителя, в інших — після ознайомлення з певними правилами чи законами (теоретичним твердженням) учні під керівництвом учителя доводять їх істинність пошук нових знань здійснюється на основі аналогії

Дослідницький метод  використовується в тому випадку, коли проблему перед учнями ставить або вчитель, або й формулюють самі учні і самостійно розв'язують цю проблему

Використання  дослідницьких методів дозволяє забезпечити учнів глибоко усвідомленими знаннями і формувати в них досвід творчої,самостійної дослідницької діяльності Дослідницькі методи найчастіше застосовуються при розв'язуванні задач, причому проблему ставить сам учень, сам її розв'язує і сам перевіряє правильність розв'язку.

До дослідницьких можна віднести метод проектів, основною тезою якого є: «Все, що я пізнаю, я знаю, для чого це мені потрібно, де і як я можу ці знання застосувати».

В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення.

Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів — індивідуальну, парну, групову, яку учні виконують протягом певного проміжку часу. Цей підхід органічно поєднується з груповим підходом до навчання. Метод проектів завжди припускає розв'язування деякої проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншої, інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, технології, творчих галузей. Результати виконаних проектів повинні бути «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то конкретне її розв'язання; якщо практична — конкретний результат, готовий до впровадження. Основною цінністю проектної системи навчання є те, що вона орієнтує учнів на створення освітнього проекту, а не на просте вивчення певної теми. Освітній проект — це форма організації занять, яка передбачає комплексний характер діяльності учнів на одержання освітньої продукції за певний проміжок часу — від окремого уроку до кількох місяців.

Ось, наприклад, результат роботи учнів над проектом «Сонячна система» (див. ДОДАТОК 2). Працюючи над цим проектом група учнів з 4-5 осіб розподілили між собою частини завдання: теоретична, практична та дослідницька. Кожна група працювала над створенням частини проекту, а вкінці об’єднавши їх демонструвала перед класом результат своєї проектної діяльності. Але готуючись до виступу перед однокласниками усі учасники проектної групи ділилися досвідом та своїми наробками і один одному пояснювали матеріал. Це потрібно для того, щоб усі учасники проектної групи в повній мірі розуміли матеріал та могли дати відповідь на поставлене запитання як  учителем, так і однокласниками.

ПРИЙОМИ РОБОТИ НА УРОКАХ

Якими саме методами та прийомами роботи в навчальному процесі доцільно користуватися сьогодні? Відповідь на це питання слід шукати в школі. Уроки бажано проводити за зовсім іншою схемою. Якщо зараз найбільше поширений пояснювально-ілюстративний метод роботи, коли вчитель, стоячи перед класом, пояснює тему, а потім проводить вибіркове опитування, то відповідно до змін особливу увагу необхідно приділяти взаємодії учнів і вчителя, а також взаєминам між дітьми. Учень повинен стати живим учасником навчального процесу.

 Як довели дослідження німецьких науковців, людина запам’ятовує лише 10 % від того, що вона читає, 20 % від того, що чує, 30 % від того, що бачить; 50–70 % запам’ятовує під час участі в групових дискусіях, 80 % — під час самостійного виявлення й формулювання проблем. І лише коли учень безпосередньо бере участь у реальній діяльності, у самостійній постановці проблем, складанні та ухваленні розв’язання, формулюванні висновків і прогнозів, він запам’ятовує матеріал на 90 %.

      Використовуючи досвід різних інтерактивних методик і технологій навчання на уроках інформатики ми завжди можемо застосувати їх і на інших уроках, або на інтегрованих заняттях. Робота містить практичні додатки інтерактивних завдань, прийомів, які допоможуть вчителю зробити навчання цікавим, різноманітним.

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти.

 Існує велика кількість активних та інтерактивних технологій навчання - проблемна лекція, парадоксальна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв'язання ситуаційних задач, колективно групове навчання, ситуативне моделювання. Вони можуть бути використані на різних етапах уроку: під час первинного оволодіння знаннями, під час закріплення й удосконалення, під час формування вмінь та навичок. Їх можна застосовувати також як фрагмент заняття для досягнення певної мети або ж проводити цілий урок з використанням окремої технології.

Для успішного впровадження технологій розвивального навчання необхідно пам'ятати, що уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес до самостійного мислення та дій. Тому дуже важливо на початку заняття створити позитивну психологічну атмосферу, яка сприятиме розвитку особистості. Дітей потрібно вразити, здивувати, зацікавити та інтригувати.

Технологія ─ грецьке слово за походженням (tehne ─ «мистецтво», «ремесло», «наука», logos ─ «поняття», «вчення») ─ форма реалізації людського інтелекту, сфокусованого на розв’язанні суттєвих проблем буття.

Педагогічна технологія тісно взаємопов’язана з педагогічною діяльністю.

Тому можна вибрати для себе цікаві й нові прийом роботи з учнями на уроках. Їх є дуже багато (див. ДОДАТОК 1) , від стандартного уроку до уроку подорожі. Але й навіть на звичайному уроці можна використати певні прийоми для зацікавленості учнів та розуміння практичної спрямованості вивченого матеріалу.

Фішбоун — (діаграма «риб’ячої кістки» (англ. Fishbone Diagram) – один з найбільш ефективних прийомів, який можна використовувати в тоді, коли необхідно встановити причинно-наслідкові зв’язки, здійснити обгрунтований вибір, розвинути навички роботи з інформацією, навчити вирішувати проблеми тощо.

Діаграма фішбоун має також назву “Діаграма Ішікави” – графічний спосіб дослідження та визначення найбільш суттєвих причинно-наслідкових взаємозв’язків між чинниками (факторами) та наслідками у досліджуваній ситуації чи проблемі. Діаграма названа на честь одного з найбільших японських теоретиків менеджменту професора Ішікави Каору, який запропонував її 1952 року, як доповнення до існуючих методик логічного аналізу та покращення якості процесів в промисловості Японії.

Сьогодні з метод “риб’ячої кістки” або “риб’ячого скелету” використовують всі – і в бізнесі, і в освіті (на уроках з усіх предметів).

Метод Fishbone можна використовувати як окремо для здійснення аналізу певної ситуації, так і зробити його стратегією цілого уроку. При цьому найбільшого ефекту можна досягти під час уроків узагальнення та
систематизації знань, коли тема вже вивчена. (див ДОДАТОК 3)
Схема включає в себе чотири основні блоки, представлені у вигляді голови, кісток та хвоста риби. Кожна з них відповідає за конкретні складові:

§  голова – тема, питання або проблема, що підлягає аналізу;

§  верхні кістки (або ті, що розміщені з правого боку при вертикальному положенні схеми) – основні поняття теми та причини виникнення проблеми;

§  нижні кістки (або ті, що розміщені з лівого боку при вертикальному положенні схеми) – факти, що є підтвердженням певних причин чи понять, вказаних у схемі;

§  хвіст – відповідь на поставлене питання, висновки.

Важливо! Найважливіші поняття треба розміщувати ближче до голови.

Fishbone буде доречним як під час індивідуальної, так і в процесі роботи в групах. В останньому випадку учасники групи зможуть обговорити проблемне питання та поглянути на нього з різних точок зору.
Як правило, прийом фішбоун виконується в декілька етапів:

§  Формування групи для аналізу проблемного питання. Оптимальна кількість учнів – 5.

§  Кожна група отримує зображення риб’ячого скелету (або малює його самостійно), а потім заповнює основні кістки, вказуючи проблему, причини та факти. Заповнювати схему можна лише після тривалого обговорення всією групою, яке має займати приблизно 10 хвилин.

§  Якщо проблем та фактів, які заслуговують на увагу, багато, то до основної схеми можна домалювати відгалуження.

§  Коли схема повністю заповнена, настає час детального аналізу причин та наявних фактів.

Після обговорення в групах учні презентують результати роботи перед класом, аргументуючи свої висновки та відповідаючи на питання однокласників. Потім можна запропонувати учням подумати про те, що нового вони дізналися, яких висновків дійшли та наскільки успішною була дискусія.
Стратегія Fishbone чудово підходить для використання на уроках історії, літератури, права тощо. З її допомогою можна обговорювати будь-які проблемні питання та розвивати критичне мислення.

Джингсоу — прийом спрямований на формування вмінь спільно досягати результату та є різновидом роботи у групах. Прийом буде ефективним як у старшій та середній школі, так і у початковій. Прийом «Джигсоу» рекомендований як вид роботи у групах в концепції НУШ. Пояснюється послідовність роботи учнів та вчителя, відмінності між «домашніми» групами та групами «експертів.

1. Прийом, спрямований на формування вмінь спільно досягати результату.

2. Учитель добирає матеріал, з яким працюватимуть учні, ділить його на частини.

3. На початку уроку учні об’єднуються в групи. Кількість учнів у групі відповідає кількості частин, на які поділено фактичний матеріал. Ці групи називають домашніми.

4. Члени домашніх груп перерозподіляються (принцип довільний), об’єднуються в нові експертні групи.

5. Кожна експертна група отримує для опрацювання одну частину підготовленого вчителем тексту.

6. За відведений час учні експертної групи ознайомлюються з текстом, опрацьовують його, готують по три контрольні запитання щодо його засвоєння.

7. Учні експертних груп повертаються у свої первинні групи з підготовленим матеріалом.

8. По черзі кожний член експертної групи навчає інших інформації, про яку дізнався у вторинній групі, перевіряючи рівень її засвоєння контрольними запитаннями. Після завершення роботи вчитель підбиває підсумок, надаючи можливість кожній групі презентувати здобуті знання.

Учителеві необхідно підготувати навчальний матеріал, розподіливши його на частини.

Він об’єднує учнів у кілька «домашніх» груп (стільки, скільки частин слід опрацювати), які вивчать цей матеріал на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими. Потім створює експертні групи. Кожен у цій групі буде «вчителем» і «учнем». Члени групи мають вислухати всіх представників «домашніх груп» і проаналізувати вивчений матеріал.

Коли підбито підсумок, учитель повертає дітей у свої домашні групи, аби вони поділилися новою інформацією, наданою учасниками інших груп.

Відеоуроки — ві́део, також відеогрáфія (від лат. video — дивлюся, бачу) — під цим терміном розуміють широкий спектр технологій запису, обробки, передачі, зберігання й відтворення візуального і аудіовізуального матеріалу на моніторах. У побутовому значенні  відео означає відеоматеріал,  телесигнал або кінофільм, записаний на фізичному носії (відеокасеті,   відеодиску тощо).

Онлайн-навчання – це часто вимушена форма, яка значною мірою наслідує прийоми очного навчання. Вона має свої переваги – легкість демонстрації презентацій та відео, проведення онлайн-тестування тощо, але має і вади. Як суто технічні – проблеми зі зв’язком, так і принципові – брак контакту вчителя з учнями – і візуального, і емоційного.

Дистанційне навчання – це принципово інший підхід до взаємодії, інша структура навчання. При дистанційному навчанні вчитель може взагалі не зустрічатись з учнями в онлайн-трансляціях, а лише за потреби супроводжувати в чаті.

Дистанційне навчання має широкий спектр технічних можливостей – аудіо-подкасти, відеоролики, різноманітні тренажери і онлайн-тести. Але головною особливістю є ретельне відстеження успішності учня, вибудовування його індивідуальної траєкторії.

Якщо онлайн-навчання намагається наслідувати очне навчання, то дистанційне навчання має модель комп’ютерної гри, нові рівні якої можна відкрити тільки, коли пройдені попередні.

Поширеним прикладом дистанційного навчання є Khan academy. Де є невеличні ролики з теорією (вчителю досить записати їх один раз і не треба заново повторювати кожній новій групі учнів), багаторівнева система практичних вправ, відстеження прогресу в кожній темі, зворотний зв’язок і система мотивації.

        Карантин – складний період, який вимагає швидкого переналаштування та мобілізації ресурсів. Особливо гостро це відчули освітяни, для яких онлайн-навчання стало справжнім випробуванням. Та коли ми говоримо про дистанційне навчання під час карантину, то зазвичай дивимося на все очима дітей і батьків. А як сприймають ситуацію ті, хто по інший бік комп’ютера, — сіють розумне, добре, вічне…?

Мені, як всім вам, довелося працювати з учнями дистанційно. Так, не все було ідеально, але це теж новий досвід.

Я намагалася використовувати різні форми та методи роботи з дітьми. Це і завдання та матеріали у GoogleClass, і тестові завдання друковані те електронні, зокрема на платформах ClassTime, Всеосвіта, На урок,  і відео уроки, як запозичені з Youtube, так і власні відеоролики. Переглянути кілька моїх відео інструкцій та відео пояснень , які я знімала для учнів під час дистанційного навчання, ви можете переглянути на моєму блозі увійшовши за цим посиланням.

https://infofiz.blogspot.com/search/label/%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2  - відео до уроків

https://infofiz.blogspot.com/ головна сторінка блогу.

  Кросводи — це один із видів задач-головоломок, що полягає в заповненні літерами рядів клітинок так, щоб у горизонтальних та вертикальних рядках були утворені задані за значенням слова. Назва гри має англійське походження («cross» - перетин і «word» - слово) і перекладається як «хрест-слово». Кросворди для уроків інформатики можуть використовуватись як на початку вивчення нової теми, так і для закріплення вивченої. Вони стимулюють учнів логічно помислити, викликають інтерес.

Ребуси — один із видів словесних ігор. Назва походить від латинського rebus (res) – річ, предмет, справа. Ребус - загадка, в якій слова, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації малюнків з літерами та іншими знаками. Зародився ребус у Франції у ХV столітті, а перший друкований збірник ребусів був виданий у 1582 році Етьєном Табуро. 

Я використовую кросворди на уроках інформатики, фізики та навіть під час роботи як класний керівник. Зрозуміло, що при роботі з кросвордами врахуємо вікові особливості учнів та відповідність вивченого матеріалу. Якщо у 5-6 класах кросворд є перевірочним прийомом, або для зацікавленості учнів у вивченні певної теми чи предмету загалом, то у 7-11 класах, як практична робота та індивідуальні проекти чи завдання. У 7 та 9 класах учнів вивчають тему «Електронні таблиці Excel» і можуть спробувати самостійно створити сітку кросворда форматуючи таблицю та додати питання і відповіді на різних аркушах електронної книги. (див ДОДАТОК 4)

Кубик Блума — прийом розвитку критичного мислення учнів «кубик Блума» універсальний. Його можна використовувати на початку уроку у вступній частині, під час переходу до основної частини або наприкінці її для остаточного осмислення матеріалу учнями.

У вступній частині вчитель формулює і записує тему уроку. Тема «визначає» коло питань, на які учням треба відповідати, досліджуючи її. Це можуть бути запитання на актуалізацію знань і досвіду учнів (щоб підготуватись до сприйняття) або на дослідження нового. Вони і будуть поставлені перед учнями за допомогою кубика.

Кубик вчитель виготовляє попередньо таким чином, щоб він був достатнього розміру, щоб всім учням було видно, що написано на його гранях. Саме на них вчитель пише запитальні слова, спираючись на які учні формулюють запитання до теми.

Як використовувати

Коли учитель кидає кубик, грань, що випала, вказує якого типу запитання слід поставити. Учні орієнтуються на основі питального слова на грані кубика й ставлять запитання, яке з нього і повинно починатися. Наприклад, перелік запитань буде таким:
● Що таке..?
● Що означає..?
● Для чого потрібно..?
● З чого складається..?
● Чому? Що якщо..?
● Що це для тебе..? Як ти ставишся..?

Неважко помітити, що запитання відтворюють таксономію Б. Блума і забезпечують перехід учнів від рівня до рівня у дослідженні теми (її аспекта).

В основній частині уроку кубик використовується після першого знайомства з темою за підручником.

Які є варіанти використання

Можливі два варіанти використання «Кубика»:

1. Питання формулює сам учитель. Це більш легкий спосіб, який використовується на початковій стадії – коли необхідно показати учням приклади, способи роботи з кубиком. Очевидно, що вчитель має вислухати як мінімум 5-6 варіантів запитання одного рівня.

2. Питання формулюють самі учні. Цей варіант вимагає певної підготовки від дітей, оскільки придумати питання репродуктивного характеру легко, а ось питання-завдання вимагають певного досвіду.

Пам’ятайте: запитання важливіше за відповідь! У сучасному світі набагато легше знайти інформацію, ніж поставити запитання, що допоможуть розв’язати проблему!

Питання на гранях кубика можна варіювати за своїм бажанням. Важливо тільки, щоб вони торкались різних аспектів заданої теми.

 

Ромашка Блума —    систематика питань, заснована на створеної відомим американським психологом і педагогом Бенджаміном Блумом таксономії навчальних цілей за рівнями пізнавальної діяльності (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез і оцінка), досить популярна в світі сучасної освіти.

Його доречно використати у вступній частині уроку, коли учні формулюють запитання до нової теми, оголошеної вчителем, а потім шукають на них відповіді, використовуючи матеріал підручника або інших джерел інформації.

В основній частині уроку ромашка використовується після першого знайомства з темою за підручником для осмислення нової інформації, її систематизації.

Як використовувати

Ромашку вчитель виготовляє (малює на дошці) попередньо таким чином, щоб вона була достатнього розміру, щоб всім учням було видно, що написано на її пелюстках. Саме на них вчитель пише запитальні слова, спираючись на які учні формулюють запитання до теми. Під час використання учні можуть «відривати» пелюстки, дарувати одне одному.

Ромашка Блума

«Ромашка» складається з шести пелюсток, кожна з яких містить певний тип запитання. Таким чином, шість пелюсток – шість запитань:

1. Знаннєві (прості) запитання – запитання, відповідаючи на які, потрібно назвати якісь факти, згадати і відтворити певну інформацію: “Що?”, “Коли?”, “Де?”, “Як?”.

2. Уточнюючі запитання (на розуміння). Такі запитання зазвичай починаються зі слів: “Тобто ти кажеш, що …?”, “Якщо я правильно зрозумів, то …?”, “Я можу помилятися, але, по-моєму, ви сказали про …?”. Мета цих запитань – дати учневі можливості для зворотного зв’язку щодо того, що тільки що сказано вчителем (або написано у тексті). Іноді їх ставлять з метою перевірки сприйняття учнями інформації, яка є у повідомленні.

3. Практичні запитання. Цей тип запитання спрямований на встановлення взаємозв’язку між теорією і практикою: “Як можна застосувати …?”, Що можна зробити з …? “,” Де ви в звичайному житті можете спостерігати …? “,” Як би ви були на місці…? “.

4. Інтерпретаційні (синтезуючі) запитання. Зазвичай починаються зі слова “чому?” і спрямовані на встановлення причинно-наслідкових зв’язків. “Чому листя на деревах восени жовтіють?”. Якщо відповідь на це запитання відома, воно з інтерпретаційного “перетворюється” на знаннєве. Отже, цей тип питання спрацьовує «тоді, коли у відповіді присутній елемент самостійності».

5. Оціночні запитання. Ці запитання спрямовані на з’ясування критеріїв оцінки тих чи інших подій, явищ, фактів. “Чому щось добре, а що погано?”, “Чим один урок відрізняється від іншого?”, “Як ви ставитеся до вчинку головного героя?” і т.д.

6. Творчі запитання. Цей тип запитання найчастіше містить частку “б”, елементи умовності, припущення, прогнозу: “Що змінилося б …”, “Що буде, якщо …?”, “Як ви думаєте, як буде розвиватися сюжет в оповіданні після ? “.

Які є варіанти використання

Організація роботи за цим методом передбачає, наприклад, наступне:
Крок 1. Вчитель готує «ромашку» з кількістю пелюсток згідно з кількістю учнів/пар/груп, які будуть формулювати запитання.

Крок 2. Учням пропонується обрати одну з пелюсток і сформулювати запитання саме того типу, який вказано на пелюстці, до тексту/теми, з яким працюємо на уроці.

Крок 3. Складається список запитань, на які учні мають знайти відповіді, працюючи на уроці.

На «пелюстках ромашки» варто підготувати запитальні слова/вирази:
● «Хто…?» «Що…?»
● «Якщо я правильно зрозумів/ла, …?»
● «Як би ви були на місці героя оповідання, …?»
● «Чому…?»
● «Що б змінилося, якби…?»
● «Чи правильно …?»

Такі прийоми та форми роботи можна використовувати на будь-яких уроках. Зокрема плануючи інтегрований урок інформатики з математиткою, фізикою, хімією, біологією, географією і ін. учителю потрібно правильно підібрати питання чи завдання, які можуть поєднувати вивчення двох-трьох інтегрованих предметів.

Електронні тести — це стандартизовані завдання, за результатами виконання яких судять про знання, уміння і навики учня. За допомогою електронного тестування визначають рівень розумового розвитку (інтелектуальний коефіцієнт) і ступінь обдарованості в найрізноманітніших областях діяльності, а також слугує для підвищення ефективності набутих знань.

У поєднанні з іншими видами перевірки, використовуються електронні тестові завдання, які є досить ефективним інструментом. Основними показниками якості електронного тестування є валідність, надійність, диференційна здатність, практичність та економічність.

Валідність - характеристика тесту, яка показує, що саме вимірює тест і наскільки ефективно він це вимірює.

Валідність тесту означає його придатність для визначення рівня володіння певними навичками і вміннями. Надійність - це необхідна умова валідності тесту. Надійність тесту визначається стабільністю його функції як інструмента вимірювання. Надійний тест дає приблизно однакові результати при повторному застосуванні.

Диференційна здатність - характеристика тесту, яка вказує на здатність даного тесту виявляти встигаючих і невстигаючих тестованих, тобто з достатнім і недостатнім рівнем володіння навичками і вміннями.

Практичність - характеристика тесту, яка визначає:

·  доступність та посильність інструкцій тесту і змісту тестових завдань для розуміння тих, хто виконує тест;

·  простота організації проведення тестування в різних умовах;

·  простота перевірки відповідей і визначення результатів та оцінки.

Економічність - характеристика тесту, яка передбачає мінімальні витрати часу, зусиль і коштів на підготовку тесту від планування до видання.

Ефективним засобом організації контролю у навчанні є електронне тестування. Тестовий контроль може забезпечити успішну реалізацію мети і всіх функцій контролю, а також задовольнити вимоги, що висуваються до якості контролю.

Якщо в процесі викладання систематично застосовувати електронні тестування як кількісний метод виміру обов’язкових результатів навчання, то можна:

·  оперативно отримати об’єктивну інформацію про хід навчального процесу;

·  підвищити мотивацію та ефективність навчання;

·  здійснити індивідуально-орієнтований підхід до навчання учнів і, отже, ефективно керувати навчально-виховним процесом.

Досвід використання електронного тестування  на уроках як контролю знань учнів дозволив мені виділити наступні позитивні моменти:

·  по-перше, забезпечує об'єктивність контролю, виключає суб'єктивний фактор (за одну і ту ж роботу учні отримують різні оцінки);

·  по-друге - легко обробляються результати, перевіряти набагато легше, ніж контрольні роботи, відбувається економія часу викладача чи майстра в/н;

·  по-третє - розвивається логічне мислення учнів, уважність. Об'єктивна оцінка навчальних досягнень здійснюється, як правило, стандартизованими процедурами, при проведенні яких учні знаходяться в однакових (стандартних умовах) і використовують приблизно однакові по властивостях вимірювальні матеріали - тести. Найкращий ефект дає поєднання тестів з традиційними формами контролю.

Усувається можливість підказок і списування та підвищується об'єктивність оцінки знання.

Лепбук - «складена книга» чи «книга етапу». Лепбук укладається таким чином, аби пристосовувати його для розміщення всередині матеріалів з певного етапу навчання. Він покликаний повідомити, розширити, закріпити, узагальнити знання з теми чи групи тем. Лепбук може бути створений як учителями, так і учнями, або учнями-дітьми спільно з батьками. Лепбук має особливість — складатися і займати мінімум місця для зберігання, та розкладатися в об'ємну папку, що містить різноманітні дидактичні матеріали. Для їх розміщення слугують кишені, віконечка, папки-ширмочки, дверцята тощо. Лепбуки не мають чіткої межі по величині чи кількості ніш, головна умова — це вільний доступ учнів до матеріалів. Найчастіше лепбуки відповідають формату А3 в закритому вигляді, та А2 у відкритому.

 Лепбуки передбачають, що їх буде розкладено на колінах учнів, а не столі. Тему обирають більш вузьку для максимального її розкриття, проте поширена й практика педагогів створюювати лепбуки відповідно тем навчального тижня чи місяця.

ВИСНОВОК

Сучасне життя розвивається бурхливими темпами, тому відбулися вагомі зміни у системі освіти. Учитель, навіть найталановитіший, уже не може бути єдиним джерелом інформації. Традиційна технологія навчання,  є насамперед авторитарною педагогікою вимог; навчання дуже слабо пов’язане із внутрішнім життям учня, з його різноманітними запитами і потребами, відсутні умови для прояву індивідуальних здібностей, творчих проявів особистості, віддається перевага репродуктивної діяльності над пошуковою, що не відповідає вимогам часу. Як бачимо,  настала необхідність переходу від «передачі знань» до «навчання вчитися», «навчати жити». Сучасному учневі не так треба подати тему, як навчити осмислювати її, а він вже потім шукатиме інформацію, яка допоможе розв’язати проблему.

На уроках інформатики створюється благодатний грунт для відтворення такої організації навчання і контролю знань, при якій заздалегідь найбільш успішно працюючі учні, що визначаються вчителем, виконують роль помічників учителя. За рахунок цього на уроках інформатики впроваджується система взаємної допомоги учнів. Чинник обміну знаннями, передавання знань від більш компетентних менш компетентним починає виступати як дієвий засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу. При цьому врахування особливостей змісту навчання дозволяє широко використовувати колективну та групову навчальну діяльність учнів, що має вагоме соціальне значення за умов створення та розвитку інформаційного суспільства.

 Систематичне використання комп'ютера для розв'язування навчальних задач створює передумови для копіювання учнями дій педагога. Принцип «виконуй як я» при збільшенні масштабів підготовки не втратив свого значення. Можливості використання локальної мережі дозволяють у багатьох випадках ефективно застосовувати ідею «копіювання» в навчанні, причому вчитель одержує можливість одночасної роботи із всіма учнями при збереженні принципу індивідуальності.

На мою думку, сприяти вирішенню поставлених перед освітою завдань мають інтерактивні методики та технології навчання. Саме цим обумовлюється актуальність представленого обраної теми нашого майстер-класу.